Лаврська друкарня — один із найдавніших осередків українського книгодрукування. Понад триста років тут видавали богослужбові книги, словники та історичні праці, які поширювалися в Україні та за її межами.
Друкарню заснував у 1615 році архімандрит Єлисей Плетенецький, який придбав і перевіз до Києво-Печерської лаври друкарське обладнання. Уже наступного року з її верстатів вийшов «Часослов», який використовували для навчання грамоти.
Перша будівля друкарні була дерев’яною, згодом її замінили цегляною. Після великої пожежі 1718 року вцілілий перший поверх відновили й розширили, а над ним звели другий — дерев’яний. Подальші перебудови та ремонти поступово змінювали вигляд споруди.
Друкарню звели на схилі, тож вона потребувала захисту від зсувів. У XVIII столітті за проєктом військового інженера Шарля Пауля де Шардона її південну стіну укріпили чотирма аркбутанами — зовнішніми опорами з арками. Під ними проходить дорога до Південної печерної брами.
В оздобленні будівлі збереглися риси українського бароко: напівколони, декоративні обрамлення вікон і пояс із зелених керамічних розеток на західному фасаді. Зі східного боку розташовані тераса, вигнуті сходи та чавунний балкон. З нього краєвидом Дніпра милувався Тарас Шевченко, який неодноразово відвідував друкарню.
З її історією також пов’язані імена Памви Беринди, Петра Могили та Інокентія Гізеля. Серед найвідоміших видань лаврської друкарні — «Лексіконъ славеноросскій» 1627 року та «Патерик Печерський» 1661 року. Над оформленням книг працювали художники й гравери: сторінки прикрашали ілюстраціями та орнаментами, а оправи — медальйонами й застібками.
Сьогодні в колишній друкарні розташований Музей книги і друкарства України. Тут можна побачити рукописи, стародруки, давні друкарські верстати та видання Києво-Печерської лаври.