Митрополичі покої — колишня резиденція настоятелів Києво-Печерської лаври. Тут мешкали архімандрити, а згодом — київські митрополити. Протягом століть будівлю розширювали й перебудовували, поступово формуючи її сучасний вигляд.
Перші покої були двоповерховими, дерев’яними й мали власну церкву. Вони згоріли під час великої лаврської пожежі 1718 року. У 1727 році на їхньому місці звели одноповерховий мурований будинок, а через чотири роки надбудували другий поверх.
У середині XVIII століття архітектор Йоганн Готфрід Шедель розширив покої, прибудувавши ще один корпус. На початку XIX століття обидві частини об’єднали спільним дахом. Згодом з’явилися балкони та приміщення для бібліотеки.
Свою нинішню назву покої отримали у 1786 році, коли Лавру підпорядкували київському митрополитові. Відтоді він міг обирати, де мешкати: тут чи при Софійському соборі.
Сліди різних перебудов можна побачити й сьогодні. Вікна та двері відрізняються розмірами й оздобленням, а бічні прибудови розташовані несиметрично. Центральну частину фасаду увінчує фігурний фронтон.
У листопаді 1941 року будівля Митрополичих покоїв зазнала значних пошкоджень від вибуху Успенського собору. У 1960-х роках її відреставрували, відновивши втрачені конструкції та оздоблення XVIII століття.
Сьогодні в колишніх Митрополичих покоях розташований Національний музей декоративного мистецтва України. У його залах можна побачити килими, вишивку, кераміку, художнє скло, а також твори Катерини Білокур і Марії Примаченко.